Завантаження...
— Сюзанна, — задумливо сказав Макс, — ну от дивись, у тенісі ж усі ніби поділені на касти. Чому так? Хіба не можна, щоб усі були рівні?..


Сюзанна неквапом сьорбнула чаю і глянула у вікно. За склом, у променях ранкового сонця, тихо сяяли тенісні корти.
— Ой вей, Максе, — м’яко всміхнулася вона, — ні, це неможливо. Люди від самого початку різні. У кожного — свій рівень розвитку, свій шлях. І кожна спільнота, в тому числі й тенісна, з часом знаходила власні способи визначати майстерність, силу, мудрість. Це не про несправедливість — це про процес.
Макс нахилив голову:
— Але якщо людина слабша з самого початку… хіба вона приречена назавжди бути «внизу»?
Сюзанна провела пальцями по повітрю, ніби малюючи щось невидиме:
— Рівність — це ж не про те, щоб усі стартували з однієї точки. Це про свободу рухатися. Про можливість працювати, рости, змінювати гру — і себе.
Вона піднялася, взяла крейду й обережно намалювала коло на землі.
— Бачиш? Це не коло для «сильних» чи «слабких». Це — простір. І кожен визначає сам, наскільки він близько до центру. Хтось сьогодні ближче, хтось далі. Але завтра — все може змінитися. Бо різниця між людьми — це не вирок. Це просто карта. І на цій карті можна рухатися.
Макс пройшовся колом, ніби перевіряючи щось у собі.
— Виходить… справжня рівність — це коли ти можеш змінити своє місце. Не застрягти назавжди в чиємусь ярлику?
— Саме так, — відповіла Сюзанна і провела ще одну лінію в колі. — Якщо говорити про касти як про фіксовані рівні — це пастка. А от якщо уявити теніс як систему шляхів, де кожен іде своїм курсом, перетинається з іншими, іноді стикається, іноді танцює — тоді це жива система.
— Але чому ми все одно себе ділимо? Сильні, слабкі…
Сюзанна всміхнулась ширше, і в її очах заграла іскорка:
— Бо его любить ярлики. А мозок — прості відповіді. Легше сказати: «Я слабкий» або «Я сильний», ніж визнати: я в процесі. Я ще формуюсь. Мій талант — не табличка, а дорога. А справжній теніс, як і життя, — це завжди крок у невідоме.
Вона взяла ракетку, натягнула струни — як перед грою.
— Пам’ятай, Максе: твоя справжня сила — не там, де ти зараз. А в тому, як ти йдеш до центру. З яким серцем, з якою метою.